УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК), нку, ч. Окрема дія кого-небудь, те, що здійснене, учинене кимсь. Серце її чуло.., що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки (Коцюб., І, 1955, 287); Чомусь він мені подобався.. Чомусь завжди мені здавалось:«От людина, здатна до благородних учинків» (Хотк., І, 1966, 164); Бульба почав бити й шпурляти горшки і пляшки. Бідна мати, звикши вже до таких вчинків свого чоловіка, сумно дивилася, сидячи на лавці (Довж., І, 1958, 220); Ясногорська, захоплена його мужнім вчинком, кладе йому руку на плече, усміхаючись, зазирає, вражена, в очі: «Так ось який ти, Маковею!.. Ти, виходить, герой!» (Гончар, III, 1959, 408); Вершник, не відповідаючи, зліз з коня, дужою рукою легко відсторонив Тимка від биків і розвернув підводу назад. Його вчинок був такий несподіваний і наглий, що всі були приголомшені (Тют., Вир, 1964, 91).
&́9671; Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гаря́чому вчи́нку — те саме, що Впійма́ти (спійма́ти, злови́ти, засту́кати і т. ін.) на гаря́чому (див. гаря́чий). Знайшли вони барильце в печі, взяли барильце, а його, впіймавши на гарячому вчинку, зв’язали та й повели в тюрму (Н.-Лев., III, 1956, 286).Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 535.