УЧЕ́НІСТЬ (ВЧЕ́НІСТЬ), ності, ж. Наявність у кого-небудь широких і глибоких знань взагалі або в якійсь галузі науки. [Антоніо:] Коли дорівнює ученість ваша ввічливості — а в тім нема сумніву — то ся нова земля пишатись може великим, дивним світочем науки (Л. Укр., III, 1952, 112); Юрко, ніби непомітно, всюди виявляв свою вченість та зверхність над Василем і Михасем (Чорн., Визвол. земля, 1959, 215); — Розкажи щось людям, Пантелеймоне Лукичу!.. Скрипка поблажливо посміхнувся. Йому лестить це визнання його вченості (Мокр., Сто.., 1961, 80); Лука почував себе скуто біля сина і з іншої причини. То батькова темнота і простота губиться перед синовою вченістю і освіченістю (Мушк., Серце.., 1962, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 533.