Про УКРЛІТ.ORG

учащати

УЧАЩА́ТИ (ВЧАЩА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., розм.

1. Часто ходити до кого-небудь, часто бувати десь. Стала вона до діброви учащати (Вовчок, І, 1955, 194); [Тетяна:] А я ж вам хіба бороню ходити до мене, хоть би і не годилось вам так учащати? (Котл., II, 1953, 47); — Все-таки він знав хоч нові п’єси, бо.. вчащав у театр (Л. Укр., III, 1952, 708); Коли влітку Даша сіла на трактор, Тіна почала учащати до неї. Озимі сіяли вони разом (Збан., Переджнив’я, 1955, 93); До Гернів вчащало багато знайомих (Тулуб, В степу.., 1964, 418).

2. Частіше повторювати. Дмитренко дедалі став учащати: «так» та «бачите», — видно, він гаразд і сам ні бачив, ні знав того, про віщо розказував (Мирний, II, 1954, 266).

3. діал. Систематично відвідувати що-небудь. Окремо посвідчувала учителька, що Петро Гарасимів учащав три роки до сільської школи і скінчив її (Фр., IV, 1950, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 532.

Учащати, щаю, єш, гл.

1) Часто ходить куда; часто посѣщать кого. До титаря вчащає. Шевч. 569. Де люблять, не вчащай, де не люблять — не бувай. Посл. З того часу став учащати що-вечора. МВ.

2) Уменьшать, отдѣлять часть. І чужого не займай, і свого не вчащай. Кіевск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 369.

вгору