УЧАРО́ВАНИЙ (ВЧАРО́ВАНИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до учарува́ти. Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти (Павл., Бистрина, 1959, 163); Вчарований принадністю й людинолюбством письменника [М. Коцюбинського], лікар допізна зачитувався вдома його книгами (Літ. Укр., 9.IV 1968, 4).

2. у знач. прикм. Який виражає захоплення. Дві-три хвилини знайомства,.. вчарована усмішка у відповідь на твою репліку — і ти вже ніколи не забудеш його (Літ. Укр., 16.IX 1969, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 531.