УХВА́ЛЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ухвали́ти¹. Іванов, присвічуючи кишеньковим ліхтариком, читав сам собі текст відозви до всіх робітників міста Славгорода, щойно ухваленої на спільному засіданні партійного комітету та заводського партійного осередку (Головко, II, 1957, 617).

УХВА́ЛЕНИЙ², а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до ухвали́ти². — А в вашому ухваленому замку лишилась-но жонота [жіноцтво] сама (Стар., Облога.., 1961, 25); Усмішка надзвичайно красила її всю, робила її принаднішою од ухвалених вродливиць (Дн. Чайка, Тв., 1960, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 526.