УТІ́ШНИК (ВТІ́ШНИК), а, ч. Той (те), хто (що) утішає, заспокоює. В чорнім кожушку, В ухатій шапці хлопчик гостроокий Із батьком рушив у морозну путь, В оббитій повстю тулячись кибитці. Сніги, сніги, та вітер крижаний, Та чорні сосни, та печаль німотна, Та полозків рипіння ненастанне, Та сон-утішник, що маля кріпив… А далі — бездоріжжя.. (Рильський, III, 1961, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 514.