УТІ́ШЛИВИЙ (ВТІ́ШЛИВИЙ), а, е.

1. Який виражає радість, задоволення. Всі його знали, усі дивували, Чув він хвалу собі скрізь, Бачив, як усміхи втішливі грали, — Тільки не бачив він сліз (Л. Укр., І, 1951, 342).

2. Те саме, що уті́шний 1. Сад тихо шелестів листям, наче шепотів йому [Горленкові] щось утішливе (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40); Є люди щедрі на втішливе слово.. І хоч яке в тебе горе, вони неодмінно почнуть запевняти, що в тому нічого жахного немає (Баш, На.. дорозі, 1967, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 514.