УТІ́ШЕНИЙ (ВТІ́ШЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до уті́шити. [Кай Летіцій:] Панотче гідний, радий я спіткати тебе так несподівано. [Аецій Панса:] І я випадком сим утішений немало (Л. Укр., II, 1951, 359); Уляна Григорівна, втішена доччиною радістю, безтурботно спала (Добр., Очак. розмир, 1965, 205).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 514.