УТІ́ХОНЬКА (ВТІ́ХОНЬКА), и́, ж. Пестл. до уті́ха. — Марусечка наша… Одним одна ж зосталася вона в нас, втіхонька моя (Юхвід, Оля, 1959, 244).

Собі́ на вті́хоньку — те саме, що Собі́ на вті́ху (див. уті́ха). Гуляє панство, зустрічає Собі на втіхоньку весну… (Стар., Поет. тв., 1958, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 513.