УТІ́ХА (ВТІ́ХА), и́, ж.
1. Почуття радості, задоволення, викликане ким-, чим-небудь. У очах втіха заясніла; Усмішка грає гордовита (Л. Укр., І, 1951, 338); Настя глянула на Гната чистими, щасливими очима, і в них побачив він утіху та вдячність… (Коцюб., І, 1955, 54); Чи дійду до мети з потом я на чолі І сльозами утіхи умиюсь? (Рильський, І, 1956, 21); Миронич з утіхою стежив, як оживав хлопець, рум’яніло зажовкле лице, блискотіли очі (Горд., II, 1959, 117).
На вті́ху — викликаючи почуття радості, задоволення. От і виросла їм на втіху. Та що ж то за дівка була! (Кв.-Осн., II, 1956, 25); Ти [ліс] рости на втіху людям, Отіняй кохання чисте, Бережи нам світлі ріки, Що полям несуть вологу, Що запліднюють сади (Рильський, III, 1961, 155); Собі́ на вті́ху — для свого задоволення. Трьох синів годує мати Ще й дочку собі на втіху (Граб., І, 1959, 267); Ціле літо робили люди на своїх клаптях, порпались у землі, пхали за плугом і сіяли, і раптом прийшов чужинець і запалив це собі на втіху… (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 24).
2. Той (те), хто (що) викликає в комусь таке почуття. — Одна моя втіха, одно моє щастя, коли ти мене будеш хоч трошечки любити! (Кв.-Осн., II, 1956, 45); Батько хоч і журився, що синів нема.., а все ж тільки й утіхи було в його, що вона [дочка] (Гр., І, 1963, 314); Невже йому одна утіха: стоять зі склом коло горна, і вже не сниться річка тиха, земля не сниться ворона? (Рудь, Дон. зорі, 1958, 7).
3. Забава, розвага. Не ярмарку тебе [кобзарю] гучному зрозуміти Серед своїх тривог або пустих утіх (П. Куліш, Вибр., 1969, 366); Після обіду мама раптом оголосила, що до міста приїхав звіринець з мавпами, леопардами і ведмедями і вона вирішила зробити дітям утіху і повести їх туди (Смолич, II, 1958, 102); На роду мені написано: Не цуратися утіх (Крим., Вибр.,1965, 296); — Так і хочеться піти під ці верби, заспівати з парубками якоїсь тихої, задуманої пісні.. — Невже, вас, отче, на таку гріховну втіху спокушає біс? (Стельмах, І, 1962, 250); // Радість, насолода. — Прийде час, коли ця жінка буде відчувати себе дівчиною, звичність і знання любовних утіх залишаться в ній, як згадка про давно читану, недозволену книгу (Ю. Янов., II, 1958, 51).
4. Те, що заспокоює кого-небудь, полегшує горе, сум, неспокій, хвилювання і т. ін. У пісні чоловік знайшов Утіху від нудьги лихої (Сам., І, 1958, 68); У горі тяжкому Хто б тобі втіху подав? І я, коли б ти потонула, Я б за тобою пішов, потонув у неситому морі (Зеров, Вибр., 1966, 310).
5. рідко. Те саме, що утіша́ння. Чуючи, як важко Чіпка зітхає, а не озивається, Галя знову почала плакати. Замість утіхи, Чіпка похвалився їй своїм горем та трохи сам не заплакав (Мирний, І, 1949, 396); Зітхання і сльози перемішуються з словами утіхи і надії (Стельмах, І, 1962, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 513.