УТІ́КИ (ВТІ́КИ), ів, мн., заст. Утеча. Остап зміркував, що пан, дізнавшись про його втіки, міг послати за ним наздогін (Коцюб., І, 1955, 341).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 513.