УТІ́К¹, УТО́К, уто́ку, ч., спец. Поперечні нитки тканини, які переплітаються з поздовжніми (основою). — Певно, вони й мене посадять за верстат, щоб я день і ніч торкала руками підніжки та гонила ногами уток з цівкою (Н.-Лев., IV, 1956, 266); Вона перезаряджала човник. І замість золотистого утоку ввіпхнула бежевий (Веч. Київ, 21.VIII 1961, 2).

УТІ́К², уте́ку, ч., заст. Утеча. Утік не славен (Номис, 1864, № 4400).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 512.

Утік, утеку, м.

1) Бѣгство. Утік не славен, та пожитечен. Ном. № 4404. Ні до втеку гордій шляхті, ні до оборони. К. Досв. 188. На втіках. Въ бѣгствѣ.

2) Сукровица. Вх. Зн. 73.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 364.