УТЯ́ТИЙ (ВТЯ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до утя́ти. З обрізаними вухами, утятими носами чи обрубаними руками вони [каліки] сиділи окружно під церквою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 95); В звичайні метри і традиційні строфічні побудови він [Є. Плужник] уміє внести.. багато свого, індивідуального (вільна «текучість» ритмів,.. а часто й зовсім обрубані, утяті рядки) (Не ілюстрація.., 1967, 321); // утя́то, безос. присудк. сл. Олю, Олю, — чуєш? — свято! Вже ми вільні! Сонця блиск! Гідрі голову утято, зник фашистський чорний тиск (Тич., II, 1957, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 525.