УТЯ́МКИ (ВТЯ́МКИ), присл., розм. 1: &́9671; Взя́ти втя́мки: а) зрозуміти. Жінка Гельє та двоє дорослих синів його не могли взяти втямки, чому такий працьовитий чоловік кинув роботу (Коцюб., III, 1956, 8); — Щось я втямки не візьму. Так чого ж, вибачай, чоловіче, ти йшов сюди? (Скл., Карпати, II, 1954, 353); б) запам’ятати. — Все це мусите назавжди взяти втямки та й тримати голову високо (Гончар, III, 1959, 326); Да́тися (врі́затися) втя́мки —запам’ятатися. — Ми живемо в Лубнах.., — обізвалась Мавра. — Щось ви мені невтямки, хоч я знаю багато людей в Лубнах, — сказав Єремія. — Бо ми маленькі людці, то тим вашій милості, князю, і не далися втямки, — сказала Тодозя й засміялась (Н.-Лев., VII, 1966, 101); А солов’ї!! Щось неймовірне! Особливо мені врізався втямки один (Вишня, II, 1956, 141).
2. кому, у знач. присудк. сл. Зрозуміло. — Постояв я трохи, постояв, а потім подрався далі, а куди, й сам не знаю, тільки втямки мені, що переді мною вже не гора, а стіна (Тют., Вир, 1964, 17); Тепер Сашкові втямки, чого це внадився до батька останнім часом якийсь невідомий зайда (Смолич, V, 1959, 24); // Пам’ятається, не забувається. — А вам, Олимпські зубоскалки,.. Березової дам припарки, Що довго буде вам втямки (Котл., І, 1952, 242); Послухай, Грицьку, лиш! чи це тобі втямки, Як зійдуться було до тебе парубки, А ти було й звелиш граматку їм читати (Г.-Арт., Байки.., 1958, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 525.