УТО́МЛЮВАТИ (ВТО́МЛЮВАТИ), юю, юєш і рідко УТОМЛЯ́ТИ (ВТОМЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УТОМИ́ТИ (ВТОМИ́ТИ), омлю́, о́миш, док., перех. Доводити до втоми, знесилювати кого-, що-небудь; стомлювати. Дорога морем нітрошки не втомлює мене, навпаки, я весь час спочиваю (Коцюб., III, 1956, 352); Ця остання сповідь, здавалося, не тільки не втомляла її, а навпаки — додавала животворну силу вмираючому тілу (Л. Янов., І, 1959, 56); Спочивають добрі люде, Що кого втомило: Кого — щастя, кого — сльози, Все нічка покрила (Шевч., І, 1963, 29); Дуже я було утомила свою ногу.. ходінням (Л. Укр., V, 1956, 138); Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (Гжицький, Опришки, 1962, 21); Присіли [бійці] в траншеї. Враження бою і тяжка нічна робота втомили їх (Гончар, III, 1959, 48); // Викликати почуття незадоволення, досади; набридати. Розмова з Аллою Михайлівною почала втомляти мене, теми у нас мінялись часто, швидко й без мети (Л. Укр., III, 1952, 607); Аж утомив [кінорежисер] компліментами. Я ще раз потиснув йому руку й лишився на самоті (Ю. Янов., II, 1958, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 515.