УТО́МЛЕНИЙ (ВТО́МЛЕНИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до утоми́ти. [Неофіт-раб:] Утомлені своїм довічним рабством, вони [раби] гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї (Л. Укр., II, 1951, 238); Почуваю себе краще, хоч утомлений силою нових вражень (Коцюб., III, 1956, 269); Втомлений далекою дорогою, юнкер з насолодою опустився на чисте ліжко у відведеній йому кімнаті (Кочура, Зол. грамота, 1960, 201).

2. у знач. прикм. Який утомився, відчуває втому, пройнятий утомою. І спочинуть невольничі Утомлені руки, І коліна одпочинуть, Кайданами куті! (Шевч., II, 1963, 324); Утомлений, сумний і нещасливий, Скінчив Валентій вечором свою Роботу (Фр., XIII, 1954, 203); Він раптом відчув себе надзвичайно втомленим, кволим (Ткач, Арена, 1960, 91); Пізнім смерканням, втомлена і сумна, вона вечеряла з усією сім’єю (Стельмах, І, 1962, 323); // Який виражає втому. Марія з тихим усміхом подивилась на нього довгим утомленим поглядом (Головко, II, 1957, 113); На околиці міста учитель несподівано зустрічається з Нагарним. Той байдуже, втомленою ходою наближається до Степана Васильовича (Стельмах, І, 1962, 588).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 515.