УТОВКТИ́¹ (ВТОВКТИ́), вчу́, вчеш, док., перех. Потовкти в належній мірі. І син, і невістка, було, її усе лають, то за молоко, що десь ділось, то за пшоно, що не добре втовкла (Барв., Опов.., 1902, 369).

УТОВКТИ́² див. втовкти́¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 515.

Утовкти, чу, чеш, гл. Утолочь.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 364.