УТИХОМИ́РЮВАЧ (ВТИХОМИ́РЮВАЧ), а, ч. Той, хто утихомирює кого-, що-небудь. — Тільки підійди котрий, щелепу розтрощу! — застеріг їх [панських слуг].. Шмалько.. Справник зрозумів, що взяти цього відчайдушного рибалку навряд чи пощастить.. і він не виконає своєї місії як наглядач порядку і втихомирювач цієї гайдамацької ватаги (Добр., Очак. розмир, 1965, 56); Отакий він [Г. Державін] був завжди: подивитися — кріпосник з кріпосників, царю підпора, втихомирювач Пугачовського бунту. А копнути глибше — нікого не ненавидів він так, як дворянство (Полт., Повість.., 1960, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 511.