УТИХОМИ́РНИК, а, ч. Той, хто утихомирює кого-, що-небудь; // ірон.. Микола І послав проти маленької Угорщини 140-тисячне військо на чолі з утихомирником Польщі Паскевичем (Іст. СРСР, II, 1957, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 511.