УТИ́РИТИ¹ (ВТИ́РИТИ), рю, риш, док., перех., розм. З силою кинути в щось. [Ничипір:] Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Гр., II, 1963, 564).

&́9671; Ути́рити о́чі в кого — що — втупити очі. Ганя, погонич, наймичка і сам Ясь втирили очі в золоті башти, колони (Н.-Лев., І, 1956, 161).

УТИ́РИТИ² (ВТИ́РИТИ), рю, риш, док., перех., фам. Украсти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 510.

Утирити, рю, риш, гл. Вбросить, ввалить, втиснуть, втащить. Втирив у криницю усю сіль. Мнж. 79. Дитину в город майстрові на года завдати, мов у яку неволю втирити. К. (О. 1862. ІІІ. 22).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 363.