УТИ́НОК (ВТИ́НОК), нка, ч.
1. Що-небудь обрубане, обрізане, вкорочене. У всьому корова як корова — і ноги на місці, і роги круті, а ось хвіст — куций. Не хвіст, а утинок (Донч., VI, 1957, 143); Тут кишла людей на долонях нив У зелених втинках тополь і платанів (Перв., І, 1958, 109).
2. діал. Обріз (див. обрі́з2). Бандити зривають з плечей карабіни та втинки і роз’їжджаються на дві сторони (Стельмах, II, 1962, 197); Свій утинок він уже встиг віддати Степанові Кушніру, що лежав поруч у другій борозенці і немилосердно лаявся після кожного пострілу: куцак сильною віддачею мало не виривав чоловіка із землі (Стельмах, II, 1962, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 509.