УТЕРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, док., перех., розм. Те саме, що утра́тити. — Де се ви, батьки, блукали, що й не обідали вкупі? — питав Іванець. — Та от бач! — кажуть. — За цим ледащом і обід утеряли (П. Куліш, Вибр., 1969, 179); [Олена:] Ой, мамо моя, матусенько, коли б же ви знали, як то тяжко той вечір сподіваний утеряти (Вас., III, 1960, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 507.

Утеряти, ряю, єш, гл. Утратить, потерять, лишиться. Та втеряла вчора вечір, втеряю й тепера. Мет. 98. Свою красоньку втеряла. Макс.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 362.