УТЕ́РТИЙ (ВТЕ́РТИЙ), а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до уте́рти¹. Коні шпарко рушили з місця, і колеса покотилися по сухій, утертій дорозі (Гжицький, У світ.., 1960, 16).

◊ Уте́рта доро́га (сте́жка) — звичний, легкий життєвий шлях. Він любив сина, але надто сильно привик ходити утертою стежкою, жити в старім традиційнім ладі і світогляді, щоби міг зрозуміти подуви нового часу і його потреби (Фр., III, 1950, 279).

2. тільки уте́ртий, у знач. прикм., перен. Позбавлений оригінальності, самобутності, яскравих індивідуальних особливостей, ознак. Татьяна слухає в вітальні Гостей розмови голосні, Та все слова такі загальні, Такі утерті та нудні (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 187); Набір утертих, заяложених фраз не може справити враження. Люди слухають їх байдужно (Наука.., 10, 1969, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 507.