УТЕ́КЛИЙ (ВТЕ́КЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до утекти́. Утеклий кріпак; // у знач. ім. уте́клий, лого, ч.; уте́кла, лої, ж. Людина, яка втекла. Там [у дніпрових плавнях] від ярма, а то й від плахи Утеклий захисту шукав (Рильський, III, 1961, 143); Хтось приніс чутку, що втекла була вчителькою (Загреб., Шепіт, 1966, 101).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 507.

Утеклий, а, е. Убѣжавшій, бѣглець. Я ж не втеклий, я ж свій чоловік, і сам прийду, — чого мене вести по вулиці. Новомоск. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 362.