УТАЄМНИ́ЧУВАТИ (ВТАЄМНИ́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УТАЄМНИ́ЧИТИ (ВТАЄМНИ́ЧИТИ), чу, чиш, док., перех.

1. кого у що. Відкривати кому-небудь таємницю, прилучати когось до неї, до чогось прихованого. Коли втаємничуємо іншу людину в життя нашої душі, зміняємося: тратимо багато, тратимо себе… (У. Кравч., Вибр., 1958, 280); Коли я втаємничив у свої справи Лялю, вона почала просити мене одразу ж вирушити з нею до Городища (Літ. Укр., 14.XI 1967, 1).

2. що, рідко. Тримати в таємниці. * Образно. Тепер [після відкриття атомної енергії] можна було вірити, що настає день, коли людина зуміє оволодіти первинним джерелом енергії, яку природа так довго утаємничувала і ховала від допитливого розуму (Рибак, Час.., 1960, 624).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 505.