УТАЄМНИ́ЧЕННЯ (ВТАЄМНИ́ЧЕННЯ), я, с. Дія за знач. утаємни́чити. Боротьба тиха, без втаємничення кого-небудь у розпучливе борикання [борюкання] з чуттям, якому не вільно піддатися, більше скривав мук, як божевільний крик, погроза, сміх… (У. Кравч., Вибр., 1958, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 505.