УТАЄМНИ́ЧЕНИЙ (ВТАЄМНИ́ЧЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до утаємни́чити. Отак малась ціла та справа, в котру я хоч не втаємничений самою матір’ю, знав і розумів її тепер нараз доволі сам… (Коб., III, 1956, 215); Катерина просила родичів, які вже були втаємничені у захворювання Аркадія, поки що тримати язики за зубами (Вільде, Сестри.., 1958, 95); Біля вудок на складаному стільчику сидів Хвиля. Видно, це було уподобане ним місце, не утаємничене й од Сироти (Мушк., День.., 1967, 84).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 504.