УСІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., УСІКТИ́, ічу́, іче́ш, док., перех., заст. Ударом гострого знаряддя чи холодної зброї відокремлювати частину від цілого; відрубувати; // із сл. голова. Карати смертю, відрубуючи голову. — Панове громадо, усічіть мені голову на порозі, як гадині сорокатій, коли б я громаду зрадив (Март., Тв., 1954, 178).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 488.

Усікати, каю, єш, сов. в. усікнути, ну, неш и усікти, усічу, чеш, гл.

1) Отрубывать, огрубить. Судили його військовою радою і присудили усікнути голову. К. ЧР. 28.

2) = Врубати 3. Дубей ніхто не ноже ні всікти, ні врубати. Мнж. 152.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 356.