УСТРІ́НУТИ (ВСТРІ́НУТИ) і УСТРІ́ТИ (ВСТРІ́ТИ), і́ну, і́неш; мин. ч. устрі́нув, нула, ло і устрі́в, рі́ла, ло; док., діал. Зустріти. Марина, де не встріне хлопців, до себе на вечорниці закликає (Н.-Лев., І, 1956, 97); [Сестра Серахвима (убік):] Ну, вже ця й Мархва. Аби встріла якого мирянина — зараз і зуби до його вискалить (Мирний, V, 1955, 103).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 502.