УСТО́ЮВАТИСЯ (ВСТО́ЮВАТИСЯ), юється, недок., УСТО́ЯТИСЯ (ВСТО́ЯТИСЯ), о́їться, док.

1. Ставати спокійним (перев. про рідину). Знову прищухнуть [діти], дивлячись, як вода в криниці встоюється і сонячне проміння, зламане в ній, перестане гойдатись (Гончар, Тронка, 1963, 222).

2. Стоячи певний час, давати осад (про рідину); відстоюватися. Дзвінка набрала одне відро, почекала хвилинку, доки вода в криничці встоїться, нахилилась за другим (Гжицький, Опришки, 1962, 83); // Стоячи протягом тривалого часу, набувати готовності. В суліях, макітрах, барильцях — встоюється наливка (Мушк., Серце.., 1962, 291).

3. перен. Установлюватися. До дванадцяти годин дня на широчезному колі будівництва почала устоюватися тиша (Вол., Озеро.., 1959, 86); На ніч устоїться година. Не падав сніг, притихав і вітер (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 85); // перев. док. Остаточно визначитися, сформуватися. * Образно. Ти надто молода, і серце твоє ще бродить, не встоялась в ньому ота сила, що тягне капітана швидше вести корабель (Кучер, Чорноморці, 1956, 61).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 501.