УСТИДА́ТИСЯ (ВСТИДА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок. і док., без додатка, чого і рідко чим, розм. Те саме, що соро́митися. Чим мудрий встидається, тим дурний величається (Номис, 1864, № 6177); — Встидайся, фе! Такий великий виріс, А плакать хоче! (Фр., X, 1954, 50); Максим не знав, де подітися, що з собою робити в такім клопоті. Він встидався, як дівчина (Стеф., І, 1949, 164); Дах в опереті.. був такого дешевого синього кольору, що його встидався б і завклубом (Ю. Янов., І, 1958, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 500.