УСТАРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Дістати. Аж просилося жалуватися щодня перед Славком, що панотець бідний, не має відки грошей устарати (Март., Тв., 1954, 359); П’ять років буде в м’ясниці, як віддавав [Юра] доньку. Що встарав грошей, то встарав, а таки треба було позичити (Круш., Буден. хліб.., 1960, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 498.