УСТА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., УСТА́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех.

1. Робити сталим, без відхилень, змін. Якась тривога чи надмірна цікавість до цієї людини не давала [Саїду] усталити настрою, бодай би оволодіти собою (Ле, Міжгір’я, 1953, 334); // Зміцнювати, робити надійнішим. З часом може трапитись їй якийсь жених, що буде до її маєтку відповідний і таким способом усталить своє буття (Коб., III, 1956, 212).

2. Формувати що-небудь, надаючи йому чітко окреслених якостей, виразних рис. Хамза, наперекір бажанням батька, залишив медресе і самоосвітою поповнював знання, усталював світогляд (Ле, В снопі.., 1960, 345); В результаті використання різноманітних мовних джерел кожний із стилів і жанрів зокрема усталює свій, специфічний, склад лексики та фразеології (Мовозн., XVIII, 1963, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 497.