УСТАВЛЯ́ТИСЯ1 (ВСТАВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, недок., УСТА́ВИТИСЯ (ВСТА́ВИТИСЯ), влюся, вишся; мн. уста́вляться; док.
1. розм. Спрямувавши кудись, на кого-, що-небудь погляд, очі, невідривно дивитися якийсь час. Орися зіскакує з лави,.. своїми голубими очима, в яких горить нескорена рішучість, як роздратована кішечка, вставляється на батька (Тют., Вир, 1964, 97); Христя наближалася все ближче та ближче, уже скільки цікавих очей з-під чорних брів уставилися у неї (Мирний, III, 1954, 296).
2. за кого, за ким, діал. Заступатися (у 1 знач.). — Куме, я тобі по добру кажу, не смійся, признайся до всього, то вже я вставлюся за тобою, аби тебе високий суд не повісив (Фр., II, 1950, 43); // Підтримати когось у його проханні, висловитися на чиюсь користь тощо. Просив [Гринько] Пазю, щоби вставилася за ним у Варвари. Нехай Варвара вийде за нього заміж. Пазя вставлялась, а Варвара не хотіла й слухати (Март., Тв., 1954, 314).
УСТАВЛЯ́ТИСЯ2 (ВСТАВЛЯ́ТИСЯ), я́ється, недок. Пас. до уставля́ти1 1, 3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 496.