УСТАВЛЯ́ТИ¹ (ВСТАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УСТА́ВИТИ (ВСТА́ВИТИ), влю, виш; мн. уста́влять; док., перех.

1. Ставити, поміщати що-небудь десь, на чомусь. Уставили [люди] шість відер води рядком перед Стрибогом (Март., Тв., 1954, 138); // Ставлячи, густо покривати щось.

2. розм. Спрямовувати кудись, на кого-, що-небудь (погляд, очі). Всі [жінки] стали сумні-мовчазні, а найбільше Параска. Уставила вона свої чорні очі у землю і наче закам’яніла (Мирний, IV, 1955, 103); Пантелеймон Демцюк змовк, вставивши кудись своє єдине око (Цюпа, Назустріч.., 1958, 103).

3. заст. Запроваджувати (у 1 знач.), установлювати. Пильно до праці взялися тірійці: ті мури мурують.. Треті суди уставляють, сенат та уря́ди найвищі (Зеров, Вибр., 1966, 233); Заверховодили пани Польські в Гетьманському.. Василь Семенович у себе й прийоми царські уставив (Мирний, II, 1954, 108); Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості, погости (Скл., Святослав, 1959, 54).

УСТАВЛЯ́ТИ² див. вставля́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 496.

Уставляти, ляю, єш, сов. в. уставити, влю, виш, гл.

1) Вставлять, вставить. Що ж будеш робить! свого розуму не вставиш. Ном. № 6294. У те́бе однії клепки в голові́ нема. тобі треба клепку вставити. Ты глупъ. Тебя нужно вразумить. Ном. № 6254.

2) Ставить, поставить во что. Коничка вставте до кінничейки. АД. І. 37.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 358.