У́СНИЙ, а, е. Виражений у звуковій формі словами, що вимовляються, а не пишуться. Він прочитав козацьку грамоту і тепер дає до неї усні пояснення (Тулуб, Людолови, II, 1957, 496); // Викладений словами, розказаний, а не написаний, на підтвердження знань з певної галузі (про іспит). Був у нас усний іспит з української мови (Донч., V, 1957, 209).

У́сна наро́дна тво́рчість — те саме, що фолькло́р. Метафори, виразно споріднені з усною народною творчістю.., поєднуються з такими, в яких зміст розкривається через політичну, до деякої міри піднесену лексику (Мова і стиль «Вершників», 1955, 35); Усни́й журна́л — тематично об’єднані виступи, виголошені зі сцени по радіо на підприємстві, в установі і т. ін. Поетичною ленініаною відкрився в палаці культури Київського трамвайно-тролейбусного управління усний літературний журнал «Трибуна лектора» (Вітч., 2, 1969, 220).

◊ У́сна газе́та див. газе́та.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 492.