УСИХА́ТИ (ВСИХА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УСО́ХНУТИ (ВСО́ХНУТИ) і УСО́ХТИ (ВСО́ХТИ), хну, хнеш і діал. УСХНУ́ТИ (ВСХНУ́ТИ), ну́, не́ш, док.
1. Ставати сухим, втрачаючи вологу (про рослини або їх частини). А коли ще й хвостик почав усихати, то вже вірна ознака, що кавун готовий (Донч., V, 1957, 143); // Сохнучи, гинути від несприятливих умов, пошкоджень і т. ін. Не прийнялись три ясени, Тополя всихала (Шевч., І, 1951, 388); Дерево, об’їдене шовкопрядом, всихає або ослаблюється настільки, що на ньому оселюються стовбурні шкідники (Колг. Укр., 5, 1962, 40); Тиміш не довго маявся по світу: нудьга його з’їла. Хата розвалилась, двір заріс бур’яном, і садок усох, і глибока криниця засипалась (Вовчок, І, 1955, 56); Настала весна, зацвіли сади. А в діда Данила всі дерева всохли (Мокр., Сто.., 1961, 132).
2. Ставати маловодним або зовсім позбавлятися води (про річку, ставок і т. ін.). Не всихає річка, де трава в долині (Мал., Полудень.., 1960, 81); // перен. Вичерпуватися повністю, кінчатися. Далі течії членового красномовства всохли, а він став, не знаючи, що казати (Гр., Без хліба, 1958, 16).
3. Зменшуватися в розмірі, об’ємі, у вазі. — Не бійся, встане Теодосій, от тільки права рука усохне (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 592); — Людина, — думає Павлина, — теж заки умре, то насамперед зморщується, наче жили всихають в ній та стягують тіло (Вільде, Сестри.., 1958, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 487.