УСИНОВЛЯ́ТИ (ВСИНОВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УСИНОВИ́ТИ (ВСИНОВИ́ТИ), влю́, ви́ш; мн. усиновля́ть; док., перех. Приймати у сім’ю дитину з наданням їй прав рідних дітей. — Ще не пізно, — озирнувся до кабіни Заруба і показав на Сашка. — От беріть і всиновляйте. Хороший хлопець, Гнате (Кучер, Трудна любов, 1960, 232); Кузьма довідався, що білі дощенту спалили Стародубове подвір’я, а Василькова мати пішла десь у найми.. Саме в ці дні Кузьма й вирішив усиновити Василька (Панч, II, 1956, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 487.