УРОБИ́ТИ¹ див. уробля́ти¹.

УРОБИ́ТИ² (ВРОБИ́ТИ), облю́, о́биш; мн. уро́блять; док., розм. Забруднити чимось, вимазати у щось. — І топлива нема доброго… хіба кізяком, дак сирий, — не хочеться рук уробити… (Григ., Вибр., 1959, 29); — Нащо керсет у глину вробила? Глядіть треба (Тесл., З книги життя, 1949, 124).

УРОБИ́ТИ³ див. вробля́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 479.

Уробити, ся. См. Уробляти, ся.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 351.