У́РНА, и, ж.

1. Посудина, звичайно у формі вази, для зберігання праху померлого після кремації. [Кай Летіцій:] Позамикались дома, наче в урни замазались, іще й не спопелівши, обличчя в них [філософів] повитягались навіть (Л. Укр., II, 1951, 366); Те ж, від кострів що зосталось, в єдиній впокоїлось урні… (Зеров, Вибр., 1966, 324); Можна припустити спалювання трупів родичів [у пізньотрипільський час]. Можливо, попіл померлих деякий час зберігався в урнах вдома, в сім’ї померлого (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 69); І от ялини, що стоять на варті Священних урн, де сховано останки Синів народу, вірних до кінця! (Рильський, II, 1960, 314); // Надмогильний пам’ятник або його деталь, що має форму такої вази. Пам’ятник зводився в молодому саду над дорогою, увесь витесаний з карпатського каміння, по краях оздоблений мармуровими урнами (Кучер, Зол. руки, 1948, 93).

2. Скринька з вузьким прорізом, в яку опускаються виборчі бюлетені при таємному голосуванні. Щоб простелилося в віки Життя погоже та безбурне, — Ідіть, дівчата й юнаки. Усі до виборчої урни.. Я разом з вами бюлетень За Батьківщину опускаю (Рильський, II, 1960, 285).

3. Кругла посудина для сміття, що встановлюється на вулицях і в громадських приміщеннях. Черкашин підняв недокурок і кинув до урни (Дмит., Розлука, 1957, 61); З дверей приміщення прибиральниця виносить урну із сміттям (Головко, І, 1957, 477).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 479.