УРИ́ВИСТИЙ, а, е.

1. Те саме, що ури́вчастий 1. Каті здалося, що вона виголосила не тільки довгу, але й глибоку змістом промову. А насправді вона витисла лише кілька уривистих, плутаних фраз (Вол., Місячне срібло, 1961, 306).

2. Який має дуже стрімкі, прямовисні схили, береги. Пониззя балок і допливів, затоплені Каховським водоймищем, перетворилися на вузькі, глибокі і довгі затоки водоймища з крутими, часом уривистими берегами (Укр. бот. ж., т. XVII, № 1, 1960, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 476.