УРИВА́ТИ¹ (ВРИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УВІРВА́ТИ (ВВІРВА́ТИ) і УРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.

1. Тягнучи, смикаючи, відокремлювати частину від цілого; відривати. Налякане звірятко [ящірка] з усієї сили перлося наперед. Аж нарешті урвало притиснену часть [частину] хвостика й утікало просто перед себе (Март., Тв., 1954, 293); Вона урвала пряжу, і, кинувшись до Малашки, почала з удаваною злістю штурхати її веретеном попід боки (Добр., Очак. розмир, 1965, 99); // Надломивши, відокремлювати від стебла, кореня і т. ін. (листок, квітку, плід тощо); зривати. — Урвіть по листочку. Вломіть по гіллячці (Рудан., Вибр., 1937, 74); [Дівчата (хвилю мовчать, потім починають співати):] Урву рожу-квітку та й пущу на воду (Фр., IX, 1952, 94); // Переривати, розривати що-небудь навпіл, на частини. — Музика, ша! — гукнув раптом голос Качковського, та так зично, що скрипка й басоля зараз замовкли, мов урвали струни (Л. Укр., III, 1952, 671).

2. перен. Різко припиняти що-небудь (дію, процес і т. ін.). «Ви, певно, теж уже догадались, хто він такий…» Я одразу уриваю читання: — Хто ж це? (Вас., Вибр., 1950, 41); Майстер Никифір уриває роботу, уперізується і теж бере свічечку в руки (Черемш., Тв., 1960, 89); Війт урвав бесіду й оглянувся по хаті. З його слів та погляду можна було зміркувати, що він хоче щось більше казати, лише здержується (Кобр., Вибр., 1954, 59); Гарасько урвав сміх, мовчки плуганився за Тимком (Тют., Вир, 1960, 41); // неперех. Зупинятися раптово, несподівано (звичайно в розмові, бесіді і т. ін.). Вона говорила майже весело, хоча по кождім реченню уривала і важко дихала (Фр., IV, 1950, 301); [Любов:] Колись ми були друзі, пожалуємо, ж тепер… (Уриває) (Л. Укр., II, 1951, 90); Сахно з цікавістю слухала господаря, але той раптом урвав. — Я втомлюю вас… (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 38).

◊ Урива́ти (урва́ти) терпе́ць див. терпе́ць.

3. З труднощами знаходити, виділяти для якої-небудь мети (час). Цілий тиждень Христя за приводом хазяйки, наче в каторжній роботі, коло печі крутилася, уриваючи післяобідній зайвий час на підмазування (Мирний, III, 1954, 81); За тим натовпом, клопотом та трусою, то я не урвала й годинки з людьми попрощатись (Вовчок, І, 1955, 118); Тайжан урвав на світанку хвилину і прибіг допомогти Кумиш (Тулуб, В степу.., 1964, 40).

4. Діставати, захоплювати, одержувати що-небудь нечесним шляхом, діючи хитрістю, силою і т. ін. — І чом я ще не служила? От і сама б прохарчилась і дітям би перепало: коли огірочків, коли м’ясця, сиру, сальця, а таки б урвала! (Григ., Вибр., 1959, 31); [Острожин:] Та змилуйтесь! Чи один же цілий вік клацав зубами даремно, а ви одразу такий шматок урвали… (Л. Укр., II, 1951, 85).

◊ Урива́ти (урва́ти) шмато́к див. шмато́к.

5. Зменшувати. Най знає, як бідному робітникові уривати платню! (Фр., І, 1955, 118).

6. Надривати, пошкоджувати. — Як вам не соромно? Серце своє тут урвав [голова колгоспу], а ви отак дякуєте (Кучер, Трудна любов, 1960, 486).

7. тільки док., розм. Ударити, хльоснути. — Оцею якби урвав! — каже Ковинський, простягаючи свою різку (Свидн., Люборацькі, 1955, 103).

8. діал. Бігти, утікати. За що продав, аби б довго не стояти, та й уривай додому (Кв.-Осн., II, 1956, 9); Йому гукають: тривай! а він чимдуж урива (Сл. Гр.).

УРИВА́ТИ² див. врива́ти¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 475 - 476.

I. Уривати, ваю, єш, сов. в. увірвати и урвати, рву, веш, гл.

1) Отрывать, оторвать; вырывать, вырвать; обрывать, оборвать, срывать, сорвать, перерывать, перервать. Поти збан воду носить, покуль ухо не вворветь. Ном. № 7771. Від його, урвавши поли, тікай. Посл. На Чорному морю не добре вчиняє: противну филю зо дна моря знімає, судна козацькі на три часті розбиває. Перву часть ввірвало, — в гирло дунайське замчало; другу часть увірвало, — у землю арабську замчало. ЗОЮР. І. 29. Вчепиться дверей і держиться, — так буває, що і двері (в) ворве. Грин. ІІІ. 508. От же одна (струна) вже й увірвалась; стривай, і другу увірву. Шевч. 496. Хто цвіточка увірве, сестру з братом пом’яне. Марк. 88. Любисточку ввірвала. Г. Барв. 80.

2) Надрывать, надорвать, укорачивать, укоротить. Варвара ночі ввірвала та дня приточила. Ном. № 504. Ти раненько співаєш, моє серце вриваєш. Гол. І. 259. Нехай він по походах після того не ходить, своїх молодецьких ніжок не вриває. Дума. Нехай…. степу ногами не змірає, живота не вриває. Лукаш. 40.

3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. Чуб. II. 94.

4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. Мир. ХРВ. 236. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів’ю спливеш. Св. Л. 165.

II. Уривати, ваю, єш, сов. в. урити, урию, єш, гл. Зарывать, зарыть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 350 - 351.