УРЕЗО́НЮВАТИ, юю, нюєш, недок., УРЕЗО́НИТИ, ню, ниш; наказ. сп. урезо́нь; док., перех., розм. Умовляти, переконувати, доводячи що-небудь. — Що це таке, я вас питаю? Ви хочете розвалити мені бригаду, позабирати від мене найкращих трактористів?! — Не трактористів, а тракториста, — спокійно урезонював Оксану агроном (Гончар, Дорога.., 1953, 21); Навіть коли батько або мати урезонюють її, вона здатна таке бозкнути, від чого немов кістка стає тобі поперек горла (Шовк., Людина.., 1962, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 475.