УРВИ́ТЕЛЬ, я, ч., розм. Те саме, що бешке́тник. — Чекай, чекай, ти, урвителю, будеш ти тепер знати, кому показувати язик! (Фр., VI, 1951, 153); [Степан:] Не дівчина, а якийсь хлопець-урвитель (Собко, П’єси, 1958, 277).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 474.

Урвитель, ля, м. Сорванецъ. Там такі урвителі, шо ні в одного сусіда яблука не вдержаться. Уман. у. Два сини, що росли урвителями при батькові. Св. Л. 275.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 350.