УПІКА́ТИ (ВПІКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПЕКТИ́ (ВПЕКТИ́), упечу́, упече́ш, док., перех.
1. Добре пропікати, випікати до готовності (перев. вироби з тіста).
2. тільки док. Заподіяти травму, обпікаючи щось. Не впечи руки коло жару (Сл. Гр.); * У порівн. Щось наче впекло Харитю в палець. Вона вихопила руку і побачила на пальці кров (Коцюб., І, 1955, 17); // перен. Уражати кого-небудь словами, діями і т. ін. — Ти вчора вислав Вевеллі до турків, і я й не питаю, чого й навіщо. Мені казали, що Вевеллі дбає про те, аби ви нас зрадили. Впік Сагайдачний Ходкевича добре: той аж затремтів з досади, але стримав гнів (Мак., Вибр., 1956, 521); — Глянула [Марія] на мене глибокими очима й упекла мене тим поглядом… у саме серце впекла… (Коцюб., І, 1955, 145).
3. розм. Відправляти куди-небудь проти волі, проявляючи сваволю, підступність, хитрощі. [Сторож:] Я тебе ще й мітлою звідси почастую.. [Кирпа:] Ну, я ж не я буду, коли всіх вас не впечу (Кроп., IV, 1959, 217); — Він і зроду таких грошей при собі не носив. То йому хтось підкинув, щоб було за що під суд упекти (Кучер, Трудна любов, 1960, 527).
4. тільки док., розм. З силою ударити. — Покиньте мотовило, бо так і впечу обох по спині кочергою! — крикнув він на всю хату (Н.-Лев., II, 1956, 297); Устав тихо один з наймитів, взяв товкачку, як упече його [пана] по голові (Україна.., І, 1960, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 461.