УПУ́ЩЕНИЙ¹ (ВПУЩЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упусти́ти¹. А сонце в плесі пломеніло, Немов упущене відро (Стельмах, V, 1963, 192); // упу́щено, безос. присудк. сл. Наш час вимагав нового [шевченківського] бібліографічного покажчика. До того ж покажчики М. Комарова і М. Яшека стали раритетом, не кажучи вже про те, що там упущено деякі важливі джерела (Вітч., 4, 1964, 203).

УПУ́ЩЕНИЙ² див. впу́щений¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 471.