УПРЯ́ЖКА, и, ж.

1. Кілька коней (волів, оленів, собак і т. ін.), запряжених разом. Явтух Каленикович обходить упряжку, поправляє перекрученого посторонка, вуздечку, пересуває наритника. — І коли вже вас [школярів] учитимуть по школах, як запрягати коні, га? (Ю. Янов., II, 1954, 217); Біля школи, де відбувались вони [вибори], стояли упряжки: кінські, оленячі, собачі (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 105).

2. Перебування в упряжі, в запряженому стані. — Чи важко привчити оленів до упряжки? — запитуємо старика. — Ні, — відповідає пастух. — Основне — тварину заарканити (Знання.., 6, 1965, 25); Взяти млин. Колись в упряжці цілий день крутили воли великі жорна. А тепер — знову ж електрика. Встигай тільки підвозити пшеницю (Рад. Укр., 26.V 1961, 3); // перен. Про спільне перебування де-небудь, спільні зусилля, дії кого-небудь. — Що ж, братенику рідненький, як не крутися, а, видно, нам удвох в одній упряжці не йти — доведеться ділитися (Стельмах, І, 1962, 594); Український народ терпів ще від так званого «свого панства» типу Бобринських, Алчевських, Терещенків, які завжди йшли в одній упряжці з царськими міністрами (Цюпа, Україна.., 1960, 38).

3. Те саме, що у́пряж 1. Бився коник з останніх сил у своїй бичів’яній упряжці, вилізав із свого лахматого хомута (Хотк., І, 1966, 129); Старий стих, встав з воза, підійшов до коней.., поправив упряжку та натягнув віжки, готовий рушати в дорогу (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 22).

4. заст., гірн. Робоча зміна. Одробить [шахтар] дві упряжки і до казарми спать (Сос., І, 1957, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 471.