УПРАВИ́ТЕЛЬ, я, ч. У дореволюційній Росії — особа, яка керувала справами, розпоряджалася фінансами поміщицького господарства, заводу, фабрики і т. ін. Бонковський тепер був управителем в одному селі багатого графа (Н.-Лев., III, 1956, 167); Що тільки робиться з селом!? Управитель уже трьох огирів заганяв, два повіти вздовж і впоперек з’їздив, та ніхто не прийшов із косами і серпами на лан (Стельмах, І, 1962, 565); Тут, біля ставка, любила збиратись молодь. Хоч управитель маєтку Гарецьких і лаявся, щоб не толочили трави.., але хлопці й дівчата не поступалися (Кочура, Зол. грамота, 1960, 10); // заст. Керівник, голова чого-небудь. — Ви — управитель масонської ложі «Любов до істини»! (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 468.