УПОРО́ТИ (ВПОРО́ТИ), орю́, о́реш, док., розм.
1. перех. і неперех. Зробити не те, що слід, що бажано, або не так, як треба. Як зайшли в хату, Сахновський скривив до Матюхи обличчя, сказав незадоволено: — Ти знов, Корнюшо, дурницю, мабуть, якусь впоров? (Головко, II, 1957, 146); — Ну, ось і вчудили твої чадацькі телеграфістки! — озвався Лодиженко, стримуючи сміх. — ..З’єднано двоє слів у одне: «вісім-десять чоловік», а не «вісімдесят»… Ой, упорола ж якась чадацька Суламіф! (Ле, Міжгір’я, 1953, 12); // неперех. Допустити перебільшення в чомусь. — А може б ти хоч поцікавився книжкою Гельвеція «Про розум»?.. А може б ти хоч поцікавився «Економічною таблицею» Кене?.. А то: Сократ на снідання, Сократ на обід, ще й на вечерю — хіба ж так можна? Це дійсно упоров так упоров!.. (Тич., II, 1947, 78).
2. перех. З’їсти багато, все. Упороти миску вареників.
3. перех. Із силою ударити. Замість батога Никала впоров Юрка раптом пужалном полиці (Козл., Ю. Крук, 1950, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 466.