УПО́МКИ (ВПО́МКИ), УПО́МКУ (ВПО́МКУ), присудк. сл., діал. Впам’ятку. Чи тобі упомку — як ми із тобою Над Дніпром сиділи літньою добою (Манж., Тв., 1955, 108); Ще й досі була Хаєцькому впомки та перша ніч його незвичного старшинування (Гончар, III, 1959, 308); Все впомку, нічого не забув [Миронченко] (Голов., Тополя.., 1965, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 465.